Чегус Олена Вікторівна, практичний психолог

Види булінгу в дитячому садку

Булінг(від англ. to bull— переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо: педагог або помічник вихователя: – зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі – ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки – глузує із зовнішнього вигляду дитини – образливо висловлюється про дитину чи її батьків – проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини батьки або члени сім’ї: – б'ють та ображають дитину вдома – принижують дитину у присутності інших дітей – проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини – ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку). Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі. Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина: вдома: – не хоче одягатися вранці – шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка – просить батьків забрати її із дитячого садка раніше – плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі – грає наодинці в парку в дитячому садку: – не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо – усамітнюється при будь-якій нагоді – часто губить свої іграшки або речі – бруднить чи псує одяг – грає поламаними іграшками – відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чигрі – не має друзів у групі.

Джерело:https://www.pedrada.com.ua/article/2625-bulng-v-zdo-mf-chi-realnst

Порядок реагування на випадки булінгу (цькування) в закладі освіти

1. При встановленні факту або підозрі на наявність булінгу (цькування) батьки, законні представники дитини, вихователь, сама дитина або інші учасники освітнього процесу повідомляють про це адміністрацію закладу освіти.

2. Керівник закладу освіти отримавши заяву про випадок боулінгу (цькування) невідкладно реагує на представлені факти:

2.1. Приймає рішення про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб.

2.2. Наказом по закладу освіти створює комісію з розгляду випадку булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вжиття відповідних заходів реагування.

3. Результати службового розслідування викладаються в акті.

4. У разі підтвердження факту булінгу (цькування), адміністрація закладу освіти повідомляє відділ поліції та службу у справах дітей.

5. Рішення комісії реєструється в окремому журналі та доводиться до відома постраждалого.

6. Адміністрація закладу забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг учасникам освітнього процесу, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування).

ПЛАН ЗАХОДІВ

спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькування)

в ЗДО № 3

№ п/п	Найменування завдання	Найменування заходів	Цільова аудиторія	Відповідальні
1.	Проведення моніторингу стану освітнього середовища в закладі освіти (не рідше 1 разу на півріччя)	Опитування, анкетування учасників освітнього процесу	здобувачі освіти, батьки педагоги	Адміністрація, психологічна служба закладу
2.	Створення безпечного освітнього середовища, що включає психологічну та фізичну безпеку	2.1. Виявлення місць, які можуть бути небезпечними та сприятливими для вчинення булінгу (цькування) 2.2. Організація належних засобів безпеки (пост охорони, спостереження за місцями загального користування, тощо 2.3. Підготовка наказу щодо запобігання та протидії булінгу (цькування) в освітньому закладі 2.4. Розробка та затвердження плану заходів щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) 2.5. Призначення відповідальної особи для своєчасного реагування на випадки булінгу (цькування)
3.	Підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про булінг (цькування)	3.1. Організація тематичних заходів, ZOOM нарад, зустрічей, бесід, консультацій з залученням громадських, батьківських, молодіжних організацій, представників служб у справах дітей, Національної поліції (ювенальної превенції), тощо 3.2.Оприлюднення на веб- сайтах, дошках оголошень Освітніх закладів правил поведінки здобувачів освіти, плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування), порядку реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти	Педагогічні працівники, батьки, громадські організації, представники державних служб	Адміністрація психологічна служба, вихователі
4.	Своєчасне виявлення булінгу (цькування) та (або) потенційних ризиків його вчинення	Спостереження, вивчення соціально-комунікативного розвитку школярів, міжособистісних стосунків в учнівських колективах, консультування зацікавлених осіб	Педагогічні працівники, здобувачі освіти, батьки	Адміністрація педагогічні працівники, психологічна служба закладу освіти
5.	Визначення та реалізація необхідних заходів, способів і методів вирішення ситуацій булінгу (цькування) та (або) усунення потенційних ризиків його виникнення	5.1. Розгляд та неупереджене з’ясування обставин випадків булінгу (цькування) відповідно до заяв, що надійшли. 5.2. Робота Комісії з розгляду випадків булінгу	Комісія з розгляду випадків булінгу (цькування)	Адміністрація освітнього закладу, територіальні органи (підрозділи) Націанальної поліції України, (ювенальна превенція), кібергполіція, управління соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служба у справах дітей
6.	Здійснення психологічногота соціально- педагогічного супроводу застосування заходів виховного впливу у групі (класі), де стався випадок булігну	6.1. Діагностика рівня психологічної безпеки та аналіз її динаміки 6.2.Розробка програми реабілітації для потерпілого (потерпілої), (жертви) та її реалізація з залученням батьків або осіб, які їх заміняють 6.3. Розробка корекційної програми для кривдника та її реалізація із залученням батьків або осіб, які їх заміняють 6.4. Консультативна допомога учасникам освітнього процесу 6.7. Розробка і проведення профілактичних заходів.	Кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі – свідки або очевидці, сторони булінгу	Психологічна служба, педагоги, керівники освітнього закладу
7.	Забезпечення включення до навчальних та виховних програм питань запобігання ситуацій булінгу реалізація профілактично- просвітницьких програм, тренінгів	Впровадження програм «Родинна твердиня», «Без ляпасу: як з любов’ю та повагою визначати дитині кордони», «Навчіть дитину захищатися», «Безпечний простір», «Компас у світі ціннісних орієнтацій дошкільника», «Формування навичок безпечної поведінки», «Вирішення конфліктів мирним шляхом. Базові навички медіації» та інші	Здобувачі освіти, батьки	Адміністрація, психологічна служба, педагогічні працівники освітнього (цькування),
8.	Формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини	Флеш-моби, челенджі, колаж- афіші, психологічні лайфхаки, тренінги, фотоконкурси, тощо, створення Служби порозуміння	Учасники освітнього процесу, педагогічні працівники	Адміністраціяпедагоги психологічна служба освітнього закладу
9.	Сприяння професійному розвитку та підвищенні кваліфікації педагогічних працівників	Проходження курсової підготовки, участь в методичних заходах для педагогічних працівників з питань формування соціальних компетентностей з попередження насильства в закладі освіти	Педагогічні працівники	Адміністрація закладу освіти, психологічна служба освітнього закладу

75 ОБОВ’ЯЗКОВИХ ЗАНЯТЬ

З ДИТИНОЮ ДЛЯ ЯСКРАВИХ ТА ЩАСЛИВИХ СПОГАДІВ ПРО ДИТИНСТВО

Часто батьки не можуть придумати, чим зайнятися з дитиною, щоб цікаво було обом. Ось чудові ідеї, що йдуть з дитинства! Зробіть це разом з вашою дитиною, щоб спогади про дитинство були щасливими.

1. Пускати сонячні зайчики.

2. Спостерігати як проростає насіння.

3. Разом скотитися з високою крижаної гори.

4. Принести з морозу і поставити у воду гілку.

5. Вирізати щелепи з апельсинових шкурок.

6. Дивитися на зірки.

7. Заштрихувати монетки і листя, заховані під папером.

8. Трясти олівець, щоб здавалося, що він став гнучким.

9. Дірявити крижинки під струменем води.

10. Приготувати палений цукор у ложці.

11. Вирізати гірлянди паперових чоловічків.

12. Показувати театр тіней.

13. Пускати «млинці» на воді.

14. Малювати мультфільм на полях зошита.

15. Влаштувати житло в коробці від холодильника.

16. Плести вінки.

17. Робити виверження вулкана з лимонної кислоти і соди.

18. Показати фокус з наелектризованими паперовими фігурками.

19. Писати під копірку.

20. Зробити бризкалки з пляшок і влаштувати бій.

21. Слухати спів птахів.

22. Пускати тріски за течією, рити канали і робити загати.

23. Побудувати курінь.

24. Трясти гілку дерева, коли дитина стоїть під нею і влаштовувати листопад (снігопад, дощик).

25. Спостерігати схід та захід.

26. Милуватися місячною доріжкою.

27. Дивитися на хмари і придумувати, на що вони схожі.

28. Зробити флюгер для вітру.

29. Світити в темряві ліхтариком.

30. Робити восьминогів з кульбаб.

31. Сходити на риболовлю.

32. Залишати відбитки тіла на снігу.

33. Годувати птахів.

34. Робити «таємничку».

35. Будувати будинок з меблів.

36. Сидіти біля багаття. Смажити хліб на прутику.

37. Запускати повітряного змія.

38. Крутити дитину за руках.

39. Побудувати замок з піску. Закопуватися в пісок.

40. Сидіти в темряві, при свічках.

41. Робити чортиків з намиленого волосся.

42. Дути в порожню пляшку.

43. Повторювати одне слово багато разів, щоб воно перетворилося в інше.

44. Видавати переможний крик індійців.

45. Дивуватися своїй гігантській тіні і грати з тінями.

46. Стрибнути в центр калюжі.

47. Робити записи молоком.

48. Влаштувати бурю в склянці води.

49. Закопати «скарб» у тарілці з кашею.

50. Пояснюватися знаками.

51. Зробити носики з крилаток клена, ордени з будяків, сережки з черешень.

52. Дути на пушинку.

53. Залишити травинку в мурашнику і потім спробувати мурашину кислоту.

54. Їсти заячу капусту, смоктати смолу, злизувати березовий сік і кленовий сироп, жувати травинки.

55. Видавлювати формочками печиво.

56. Нанизувати ягоди на травинку.

57. Грати в циклопів.

58. Співати хором.

59. Полагодити улюблену іграшку.

60. Пускати мильні бульбашки.

61. Наряджати ялинку.

62. Свистіти через стручок акації.

63. Змайструвати ляльковий будиночок.

64. Залізти на дерево.

65. Грати в привидів.

66. Придумувати маскарадні костюми і вбиратися.

67. Говорити про мрії.

68. Стукати в саморобний барабан.

69. Випустити в небо повітряну кулю.

70. Організувати дитяче свято.

71. Дивитися на світ через кольорові скельця.

72. Малювати на запітнілому склі.

73. Стрибати в купи осіннього листя.

74. Почати обід з десерту.

75. Одягти на дитину свій одяг.

Тілесні ранкові ігри для дітей

«Тілесні ранкові ігри для дітей (вони важливі в будь-який час і для дітей, і для дорослих, але вранці вони просто необхідні), – наголошує психологиня Світлана Ройз. – Від нашої «тілесності» зараз буде залежати, як ми впораємося із емоційним навантаженням, травмуванням.

Психологиня радить такі ігри:

· Доброго ранку, носик, доброго ранку щічки, доброго ранку вушка, доброго ранку шийка, доброго ранку плечики і т.д. – торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу.

· Ліплення – розминати тіло, як тісто, чи пластилін.

· Колобок – спочатку «засипати» борошна – пройтись легкими рухами по всьому тілу, потім «налити» води – рухи, що гладять. Ліпити тісто, а потім робити колобок – дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки – колобок «випікся».

· Поцілунки – квадратний, трикутний, овальний – цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму.

· Якого кольору поцілунок (є прекрасна книга «Якого кольору поцілунок»), наприклад, я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, веселковим і т.д.

· Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися.

· Обійманці – обійми мене, сильніше, ніж я.

· Кенгуру – дитина сідає животиком до нашого животика і міцно обіймає.

· Призначити дитину головною з підрахунку обіймів.

· Діду – діду, де ти там, не морозь (щічки, носик, попу, животик, ніжки..)… нам – дорослий каже слова, торкається до якоїсь своєї частини тіла. Діти – називають її і також торкаються. Потрібно пройтись по всьому тілу.

· Килимок – простукати себе, все тіло, мов килимок.

· Орангутанг – стукати із криком я-я-я-я себе по грудній клітині, мов мавпа.

· Торкатися один одного «різними доторками» – як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком.

· Сніговик – «ліпимо» із тіла дитини сніговика. Просимо напружити всі м’язи, наче він змерз. А потім «гріємо сонечком» – «а зараз вийшло сонечко – і сніговик тане». І дитина розслабляється.

· Очищення. Сонечко чи вода проходить (із нашими торканнями) по тілу зверху донизу і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає.

· Малювати на животику, спині різні букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це.

· Хатка, ти хатка – це у тебе підлога, (ніжки) стіни (проходимо по всьому тілу доторками), дах – голівка. Ти в хатці. (Можна покласти руку на серце).

· Квітка чи дерево. Запитати у дитини, ким вона хоче бути, якої квіткою, чи деревом. Торкнутися стоп – (в тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя і міцно тримає тебе). Торкнутися боків (у тебе такий стрункий сильний міцний гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зламається. Він витримає всі вітри та урагани). Торкнутися голівки – (а це твоя крона – красива, ніжна, соковита, сильна). Ти – дерево Життя.

«Важливо пам’ятати, що зараз діти і дорослі навряд чи зможуть грати в ігри, робити практики із закритими очима – поки що ми можемо намагатися контролювати всі процеси, – каже Світлана Ройз. – Торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом. Наші доторки – не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають. Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів – ця гра для неї найбільш терапевтична».

Шановні батьки! Поряд з вами знаходяться діти.

Важливо поговорити з ними, про те, що відбувається.

Коли говорите - зберігайте спокій. Нехай з дитиною говорить та людина, яка найбільш спокійна.

Варто сказати, що ви відповідально ставитеся до ситуації і зробите все, щоби захистити себе і їх. Армія на варті! Ми готові до відсічі!

Якщо дитина дуже тривожиться, підкріплюємо свої слова про захист і безпеку обіймами. Це для дітей до підліткового віку, підлітки можуть сприймати обійми, як слабкість. Дорослий має демонструвати надійність і спокій.

Важливо обговорювати так звану «цивільну оборону» як в закладах освіти, так і вдома.

Правила для «цивільної оборони»:

1. Слухаємо «старшого» - вчителя, батька, маму.

2. Не сперечаємося, слідуємо за тим, хто відповідальний за безпеку в даний час.

3. Домовляємося з рідними про зв'язок на випадок втрати мобільного зв'язку. Де зустрічаємося, де можемо переховуватися.

Зараз будуть доречні:

1. Обійми

2. Гумор

3. Рутинні справи (сумісні)

4. Квадратне дихання (вдихаємо-затримка дихання-видихаємо-затримка дихання)

5. Комп'ютерні ігри (зараз можна!)

6. Пити теплі (не холодні, не гарячі!) напої.

7. Розповідати казки, історії, читати дітям вголос

8. Дітям ставимо мультики, серіали.

9. Готуємо їжу, годуємо смачненьким.

Зберігаємо спокій!

ЧИМ МОЖНА ЗАЙНЯТИ ДІТЕЙ В УКРИТТІ

Ми знаємо, що багатьом з вас непросто, ви стомилися, виснажилися. Ще складніше найменшим, тож ми хочемо підкинути вам кілька ідей від Світлани Ройз щодо того, в які ігри можна грати в укриттях з дітьми.

Нам важливо пам'ятати, що аудіальний канал сприймання під час звуку сирен перебуває в особливому навантаженні, і його потрібно чимось «зайняти». А під час стресу ігри дітей можуть бути трохи «регресивними» - старші діти можуть знов грати в ігри для малечі.

1. Співати хором.

2. Горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії.

3. Слухати у навушниках аудіоказки та музику.

4. Взяти з собою гітару, влаштувати для всіх концерт.

Тіло

1. Пластилін (зараз ліпити може бути ефективніше, ніж малювати).

2. За можливості взяти з собою подушки, щоб зробити халабуду.

3. Нитки, щоб круг себе «окреслити» коло безпеки.

4. Оригамі.

5. Кінестетичний пісок.

6. Робити мотанки з хусточок і роздавати дітям у сховищі.

7. Вчитись жонглювати.

8. Чарівні доторки - уявити, що тіло - музичний інструмент. І кожна частина тіла виконує свій певний звук. Торкатися долонею, щоб дитина співала, мугикала, кукурікала тощо.

9. Я - тваринка. Вказати жестом, позою, звуками якусь тваринку. Інший гравець має вгадати. (Образ тварин завжди "про життєвість").

10. Видувати мильні бульбашки.

11. «Докричатися до Місяця» — уявити, що потрібно прокричати послання до космонавтів або іншопланетян. Можна кричати з різних кутків кімнати один до одного, можна спрямовувати звук "далеко-далеко".

12. «Видохнути хмаринку» — уявити, що вдихнули хмаринку і видохнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою (тупотіти при цьому ногами).

13. «Погода» — можна ходити, можна стукотіти подушечками пальців (краще нігтиками): спочатку сонечко і легесенький вітерець (йдемо-стукаємо повільно, м'яко і тихо), потім вітер набирає сили, починається дощ (йдемо-стукаємо швидше і топаємо ногами). Дощ посилюється - топаємо сильніше, злива - стрибаємо, гроза або ураган - стрибаємо, дмухаєм з усієї сили і кричимо, вітер заспокоюється, дощ стихає - поступово ідемо тихіше і повільніше. Завершуємо "хорошою погодою".

14. «Клац-клац» — клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, шкіритись і ричати, як тигри. Після цього обернутись на людей.

15. «Лети!» — дмухати один на одного, як на перо. Дозволити собі подути на тата чи маму, щоб «здути» їх з місця.

16. «Товкачки» — «відштовхнути повітряною хвилею» тата чи маму (партнера у грі), зробивши жест руками. Інший гравець «відлітає» від дитини.

17. «Подушковий бій».

18. «Бійці сумо» — засунути подушку під футболку й боротися, подушка буде пом'якшувати удар.

19. Рвати папір, а потім зібрати з обривків колаж.

20. «Шкрябалки і дряпалки» — нігтиками «прошкрябать» малюнок в тісті, в фользі, в крупі. В пакет, що закривається, залити фарбу, дитина подушечками пальців І нігтиками продряпує візерунки.

21. Боулінг — збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок).

22. «Злий бобер» — придумати злу тваринку і поводитись так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім обернутись на добру тваринку. Потім - на людину.

23. «Випустити кігтики» — показати, як тигренятко шипить і показує кігті, коли хоче захищатися. Потім обернутись на людину.

24. «В ціль» — зім'яти в руках папір і, неначе м'ячиком, потрапити у ціль.

25. Кричати в «мішечок для криків». Або в стаканчик.

26. «Бодачки так-ні» — бодатися руками або головою, говорячи по черзі «так» або «ні».

Настільні ігри

1. Шахи – шашки

2. До того ж, шашки – збивати щелбанами (нам потрібні «агресивні дії»)

3. Будь-які настільні ігри

4. Карти

5. Чим простіша (тупіша) гра, тим краще

6. Розставляти доміношки і влаштовувати «ланцюгову реакцію»

Малювати

1. Мандали, хатинки, веселки

2. Мрію

3. Найбезпечніше, захищене місце

4. Те, що хочеться робити одразу після війни

5. Розмальовки

6. Янголів

Гра у слова

Діти в укритті навчили мене грі –«питання» - один гравець ставить питання - другий має відповісти на нього питанням - гра йде до тих пір, доки хтось скаже припущення без питання.

(Наприклад – ти їв сьогодні? – а чому ти цікавишся? Хіба це секретне питання? І т.д.)

1. Чотири слова - (дітям від 8 років можна пропонувати і 5-6 слів) - обираємо 4 абсолютно не пов'язаних між собою слова. Використовуючи їх, складаємо по черзі маленьку розповідь.

2. «Багатоманіття слів». Обираємо довге слово. З його літер кожний на своєму листку складає і записує багато маленьких. (Діти можуть спочатку бути в команді з дорослими, а потім, вони швидко стають самостійними гравцями).

3. «Малювання словом» - обираємо «складне» для дитини слово, яке важко писати або вимовляти. Придумуємо, що саме будемо малювати. Наприклад, намалювати фігурку кота, використовуючи лише загадане слово (пишемо його багато разів в різних площинах).

4. «Навпаки» - говорити слова навпаки, не записуючи їх. (наприклад, Чайник - кинйач, стіна - анітс...)

5. Написати врозкид на листку літери, з'єднувати їх лініями в слова.

6. «Покажи слово» - один гравець загадує слово й показує його пантомімою.

7. «Я загадав» - розказати про загадане слово, не називаючи його (наприклад. «Я загадав - білий, холодний, скрипить під ногами, тане...)

8. В моєму дитинстві ця гра називалась «індукція - дедукція». Гравець задумує предмет. Всі інші мають його вгадати, завдаючи питання, на які він може відповісти лише Так чи Ні (з маленькою ми починали з загадування тварин та частин тіла).

9. Остання літера. Кожний гравець говорить слово, яке починається на останню літеру попереднього слова.

10. Рима. Називаємо 4 (або два) випадкових слова, для яких шукаємо риму або з якими придумуємо вірш на 4 рядочки.

11. «Буква» - називаємо слова тільки на задану букву. (Варіант для дорослих: слова - предмети на загадану букву, які можна покласти в трилітрову банку).

12. Шукаємо схожість. Називаємо два випадкових слова - чим вони можуть бути схожі?

13. Чарівна мова. Для дітей, які вчаться розбивати слова на склади. Говоримо, перед кожним складом додаючи додатковий склад (жи, ма, хрю....)

14. «Дурниці». Говоримо початок речення, до якого потрібно придумати абсолютно «пришелепкувате», нереальне продовження.

15. «Казка» - складаємо казку - кожен говорить по реченню.

16. Асоціації - один гравець називає слово, наступний - свою асоціацію на це слово (дітям можемо пояснити - перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово).

17. «Це слово вміє...» - описуємо слово його «уміннями».

18. «Картина» - називаємо слово. По черзі розказуємо, яку «об'ємну» картину ми бачимо, коли вимовляємо це слово (наприклад, для одного гравця слово «чай» означає: сім'я сидить за столом і розмовляє, для другого - чайна плантація і збирачі чаю, для третього - стіл накритий скатертиною, грає музика, для четвертого - чайна церемонія, для п'ятого - людина сама стоїть у вікна, насолоджуючись самотою і чаєм.

19. Антоніми - називаємо слова і шукаємо до них антоніми.

20. Неіснуюче слово - придумуємо неіснуючі слова, і що б вони могли означати на мові іншопланетян.

21. Тарабарська мова - говоримо один з одним «тарабарською мовою», намагаючись за інтонацією вгадати - про що кожен говорить.

Ну і мультики

А також ігри в телефоні, де задіяне просторове сприйняття - типу Тетриса.

ЯК РОЗВИНУТИ МОВУ МАЛЮКА

Розпочнемо з Вас. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно розмовляйте з малюком. Дитина легше зрозуміє звернену до нього мову, якщо вона пояснює те, що відбувається з нею і довкола неї. Тому супроводжуйте свої дії словами.

Вимовляйте чітко. Вимовляйте просто, чітко, виразно проговорюючи кожне слово, кожну фразу. Відомо, що діти дуже чутливі до інтонації, тому кожне слово, на яке падає логічний наголос, намагайтеся вимовляти якомога виразніше.

Те саме, але по-різному. Повторюйте багато разів одне й те саме слово та фразу, змінюючи порядок слів. «Тато прийшов. Прийшов наш тато». Це дає можливість дитині легше почути і зрозуміти: фрази поділяються на слова. Якщо ви хочете, щоб дитина засвоїла будь-яке слово, намагайтеся вживати його в різних контекстах і неодноразово.

В основі мовлення – прагнення до спілкування.Якщо ваша дитина недосконало розмовляє, приймайте і підтримуйте її бажання вступити з вами до невербального діалогу, «схвалюючи» будь-яку відповідь (жест, виразний погляд). Підтримуйте її прагнення спілкуватися!

Навчайте в грі. Граючись, навчайте копіювати (дві собаки гавкають; дві кицьки нявкають, переклики: «ау-ау»). Спеціально створюйте такі ігрові ситуації, де дитині знадобиться звукокопіювання, або треба буде вимовити будь-які слова для того, щоб гра відбулася.

Не випереджайте бажань. Деякі батьки намагаються вгадати бажання своєї дитини, часто випереджаючи їх у той самий момент, коли вони тільки з’являються. У цьому разі у малюка немає потреби вимовляти будь-що – досить просто подивитися, простягнути руку. У такій ситуації є небезпека затримати дитину на стадії жестового спілкування.

Розширюйте словник малюка. Дитина володіє словами на двох рівнях: розуміє його – це пасивний словник; вимовляє – це активний. Активний може бути зовсім малим. Але якщо ви поповнюєте ресурс розуміння, це обов’язково приведе до так званого лексичного вибуху. І надалі дитина перенесе до активного словника те, чому ви її навчили, розглядаючи разом малюнки, читаючи книжки і коментуючи свої дії.

Читайте, читайте, читайте.Читайте невеликі вірші, казки. Перечитуйте їх багато разів – не бійтеся, дитині це не набридне. Діти набагато краще сприймають тексти, які вони вже багато разів чули. Співайте прості пісеньки, допомагаючи дитині сприймати ритм і відтворювати його.

Пальці допомагають мовленню. Зверніть особливу увагу на розвиток дрібної моторики - точних рухів пальців рук. Ця моторика тісно пов’язана із розвитком мовлення. Ліплення, малювання, пальчиковий театр, ігри з дрібними предметами – все це допоможе мовленню, а в майбутньому й письму.

ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Що таке самооцінка?

Це оцінювання людиною самої себе, сво­їх можливостей, ставлення до себе. І складається таке ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматочків. Наприклад, як дитина оцінює свою зовнішність? Вона вважає себе гарною, негарною, такою, як усі.

Незаперечно самооцінка визначає рівень успішності людини в тій чи іншій сфері її життя. В дитинстві від самооцінки дитини залежить рівень успішності в закладі дошкільної освіти та школі, вміння налагодити нормальні взаємовідносини з однолітками, можливість ставити цілі і успішно досягати їх. Самооцінка регулює поведінку і формує характер дитини. В дорослому житті неадекватна самооцінка може зашкодити взаємовідносинам у сім’ї та кар’єрному росту.

Зростаючи, дитина набуває певних досягнень, разом з тим, вона проходить через ряд невдач. Без дорослих на перших порах дошкільник не може оцінити невдачі та досягнення. Цю оцінку дають батьки та інші оточуючі (родичі, вихователі, однолітки): «Ти молодець, ти хороший, в тебе вдасться» або «Ти – поганий, в тебе вічно нічого не виходить, ти – невдаха, в кого ти такий вдався». Позитивне ставлення до себе, нормальну самооцінку формує психологічна та фізична підтримка та турбота оточуючих, особливо батьків. Адже вони є для дошкільника взірцем для наслідування.

В якому віці дитина вже здатна оці­нювати себе, свої особистісні якості?

Напевно, після трьох років. І найчастіше в цьому віці ми від неї почуємо: «Я найро­зумніша! Я найкрасивіша!». А у п'ять-шість років картина змінюється. І дитина може вам сказати, що не знає, яка вона. Або роз­повідає, що вона недостатньо розумна або нещасна… Ось тут і потрібно замислитися батькам.

Самооцінка буває занижена, завищена та адекватна.

Завищена самооцінка завдає неприємностей і дітям, і їх батькам. «Мій син – відмінник. Йому все легко вдається,швидко засвоює новий матеріал. Але коли щось не вдається, це для нього – катастрофа. І він не може сказати про свою невдачу, признати що він не правий, зразу йде протест…» – так описує одна мама свого сина. І так виглядає завищена самооцінка у дитини: зазвичай ці діти загально талановиті. У них високий інтелект, вони без проблем йдуть на контакт з оточуючими, але мають проблеми у спілкуванні, бо не рахуються з потребами інших. Люблять управляти оточуючими. Від них часто почує: «Я – найкращий!». Підвищена конкурентність, агресивність та конфліктність. Такі діти ставлять захмарні цілі, вірять, що краще за них ніхто не може їх досягти. А коли мета не досягається, то впадають у депресивний стан. Досить часто – це єдині або старші діти у сім’ї. Також, якщо між дітьми велика різниця у віці, наймолодша дитина у сім’ї також може мати завищену самооцінку.

Коли може виникнути низька само­оцінка?

Коли ви часто сварите дитину, коли вона відчуває, що чомусь не виправдовує ваші очікування. Коли ви порівнюєте її з іншими дітьми не на її користь: «Ось - Андрійко добре їсть! А ти сидиш третю годину над тарілкою...». А після порівняння себе з дорослим малюк і зовсім засмучується.

Занижена самооцінка також засмучує дітей та їх батьків. Це явище проявляється у самому характері дитини. Це тихі, боязливі діти. Від них не рідко можна почути: «В мене нічого не вийде, навіть пробувати не буду…» Якщо їм вдалось щось досягти, то вважають це удачею, допомогою інших, щасливим випадком, і тільки не своїми зусиллями. Такі діти соромляться компліментів. Успіхи у ігровій та навчальній діяльності низькі. У дітей із заниженою самооцінкою часто виникає почуття безнадійності та власної неповноцінності. Такі діти недовірливі, підозрілі, образливі, нерішучі.

До чого може призвести занижена самооцінка в майбутньому?

До того, наприклад, що ваша дитина не зможе відстояти свою точку зору. Їй буде складно налагоджувати взаємини з людьми, спілкуватися з позиції впевненої в собі людини.

А якщо дитину весь час хвалити й гово­рити, що вона гарна, чи не стане її самооцінка занадто високою?

Хвалити потрібно тільки за те, що дитина зробила щось самостійно, за добрий вчинок... І ніхто не говорить, що не варто звертати уваги на погану поведінку. Однак, не можна принижу­вати дитину, карати її фізично. Діти, які постійно зазнають приниження та фізичного покарання від батьків, виростуть скоріше агресивними або невпевненими в собі, ніж самодостатніми.

А якщо самооцінка у дитини висока й навіть занадто?

Найчастіше можна побачити дітей із високою самооцінкою в родинах, де дитина єдина, і все крутиться довкола неї. Можна, звичайно, при­пустити, що така дитина виросте лідером... Але в житті все виявляється не так, тому що ця ди­тина, потрапивши в дитячий колектив, отримує адекватну оцінку своїх якостей, і виникає стрес. «Виявляється, я не най-най...», - думає дитина.

Дошкільник повинен відчувати, що його люблять, що він потрібний своїм батькам, що вони люб­лять його незалежно ні від чого. Тоді він і сам до себе ставитиметься добре.

Поспостерігайте за своєю дитиною у колі однолітків і ви зможете визначити рівень її самооцінки.

Діти з нормальною (адекватною) самооцінкою контактні, активно беруть участь у іграх, не конфліктні, вміють наполягати і поступатися в рівних мірах.

Занижена самооцінка дитини проявляється у її небажанні гратись з дітьми, в частих образах на однолітків. Вони дуже вразливі і часто плачуть. Якщо ваша дитина галасує на майданчику, що вона найкраща (швидша, розумніша, красивіша), часто конкурує, нав’язує свої правила, конфліктує, то це завищена самооцінка.

Як же правильно формувати адекватну самооцінку?

Похвала, викликає позитивні емоції, дає сили, сприяє появі енергії, викликає у людини комунікативні потреби та бажання співпрацювати. Не можна хвалити за те, що дитина не досягла своєю працею, через жалість, і з бажання сподобатись дитині. Також, не потрібно хвалити красу, здоров’я, природні здібності та доброзичливість.

Заохочення і похвала використовується, коли дитина прагне до саморозвитку та самовираження. Будь-які заслуги – оцінки, малюнок, перемоги на змаганнях теж заслуговують на похвалу. Вимоги до дитини стати видатною у якійсь діяльності може привезти до зниження мотивації, невпевненості у собі, і відбити охоту займатись цією діяльністю.

Дуже стимулюють дитину вирази: «В тебе все вийде», «Я вірю в тебе», «Ти зможеш».

Що робити батькам, аби самооцінка ди­тини була адекватною?

· Залучати дитину до повсякденних, в міру їй доступних, домашніх справ.

· Розумно використовувати похвалу, заохочення, схвалення та підтримку. Не перехвалювати!

· Покарання повинні бути адекватні, без зайвої жорстокості, не сварити і не карати фізично.

· Сварити за конкретні вчинки, а не в цілому.

· Ініціатива дитини варта заохочення і похвали.

· Ваше адекватне ставлення до похвали і до невдач – прекрасний приклад дитині.

· Підтримувати дошкільника, якщо в нього щось не виходить, або він почав нову справу.

· Не порівнювати дитину з іншими дітьми – це провокує невпевненість і заздрість у дітей.

· Негативні оцінки діяльності дитини подавляють інтерес і творчість дитини; уникайте фраз: «Ти робиш усе неправиль­но», «У тебе не виходить» тощо.

· Говорити про те, як ви її любите, й дово­дити свою любов реальними справами.

· Безумовне прийняття дитини – найкраще у відносинах між батьками та дітьми.

Всеукраїнська кампанія «16 днів проти насильства»

Щорічно з 25 листопада до 10 грудня проводиться Всеукраїнська кампанія «16 днів проти насильства» з метою привернення уваги до проблем подолання насильства в сім’ях, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

Період кампанії охоплює наступні важливі дати:

Ø 25 листопада – міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;

Ø 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;

Ø 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;

Ø 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;

Ø 5 грудня - Міжнародний день волонтера;

Ø 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних в Монреалі;

Ø 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми. Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

5 шляхів до серця дитини

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг. Але і нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гірше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття і любов на зрозумілій їй мові. Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. І якщо батьки знають цю «мову», дитина краще розуміє їх. Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною.

Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю і щедрою людиною. Основне батьківське завдання — виростити зрілу та відповідальну людину. Які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. З цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце.

Як цього досягти? Звичайно, любов'ю.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові. Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе.

Ми всі це розуміємо, але іноді не віддаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати.Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися і гарно себе поводити. І лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення.

Звичайно, ми повинні навчати і виховувати дитину. Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю унашій безумовній любові! І робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна.

Існує п’ять способів виразити свою любов до дитини:

1. Дотик.Один з найважливіших виявів любові людини. У перші роки життя дитині необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голівці, цілували, садовили на коліна. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами (я тебе люблю).

2. Слова - заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки.

3. Час. Це ваш подарунок дитині.Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені», «Мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме для того, щоб батьки звернули на неї увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі. Які б заклопотані ви не були, хоча б кілька годин на тиждень приділіть не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а, насамперед, своїй дитині.

4. Подарунок. Це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтеся підкупити її – хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Подарунки не обов’язково купувати. Подарунком може стати все що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’їнка, горішок. Головне – придумати, як його подарувати.

5. Допомога.Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її сповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не тішить. Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми справді багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

І важливо пам'ятати, що до п'яти років неможливо обрати лише один шлях до серця дитини.

Розвиваємо емоційний інтелект дитини

Загальний інтерес до емоційного інтелекту або EQ виник близько 20 років тому, коли психолог Деніель Гоулман випустив книгу, в якій розповів про його важливість. Сьогодні багато вчених підтверджують, що цей показник відіграє в успішності та загальному благополуччі людини більшу роль, ніж IQ. Розвивати емоційний інтелект краще і легше в дитинстві, та батьки можуть допомогти в цьому своїм дітям.

Що ж таке емоційний інтелект

Емоційний інтелект і емоційність – це не одне і те ж. Висока емоційність – це бурхлива реакція людини на навколишній світ. Емоційна людина, наприклад, буде жестикулювати і зітхати під час перегляду цікавого фільму. Але це не буде говорити про її розвинений емоційний інтелект.

Емоційним інтелектом володіє людина, яка вміє:

• розуміти і сприймати власні емоції;
• керувати своєю поведінкою під час тих чи інших емоцій;
• розуміти, які емоції відчувають інші люди;
• використовувати знання про свої та чужі емоції для міжособистісного спілкування.

Чому емоції важливі для дитини

Уміння «співпрацювати» зі своїми емоціями й адекватно реагувати на ситуації та емоції інших має дуже вагоме значення. Воно допомагає дитині:

ü знайомитися і спілкуватися з іншими дітьми почуватися комфортно в колективі дітей, навіть малознайомих

ü розуміти причину свого покарання (батьками чи вихователями)

ü глибше й точніше розуміти казки та різні історії (прочитані й переглянуті), а також побутові ситуації

ü швидше засвоювати новий матеріал

ü зміцнювати свою самооцінку.

Навіщо він потрібен

Чому ж так важливо розвивати у дитини емоційний інтелект? Зазвичай, діти з розвиненим емоційним інтелектом мають більш високу самооцінку, вони впевнені в собі, швидко адаптуються до нових обставин, успішніше навчаються і користуються популярністю у своїх однолітків. Крім цього, вони ефективніше діють в конфліктних ситуаціях і проявляють менше неспокою. Це дуже допомагає і в дорослому житті.

Сучасні психологи вважають, що люди з розвиненим емоційним інтелектом стають хорошими командними гравцями, лідерами. Вони вміють вести переговори і домагатися свого, при цьому залишаючи про себе приємне враження. Професійні знання, звичайно ж, теж потрібні людині для особистісного та кар’єрного зростання. Але емоційного інтелекту ми навчаємося з раннього віку, причому несвідомо. Тому батькам варто задуматися про майбутнє дітей і допомогти їм розібратися в багатогранному світі почуттів.

Навчання емоційного інтелекту відбувається, як не банально це звучить, в емоційні моменти життя. Приділяючи увагу емоційному вихованню, батьки збільшують ступінь довіри в сім’ї, можуть вплинути на дітей в потрібній ситуації і виростити цілісну та впевнену в собі особистість.

Роль родини в емоційному вихованні дітей замінити не може ніхто. Ви можете знайти гуртки, секції, але ви не знайдете того місця, де вашу дитину навчили б емоційності.Ця роль – виключно батьків. Якщо дитину виховує одна мати, значить ця мати весь емоційний спектр має передати і продемонструвати.

1. Розмовляйте про почуття

Коли батьки щодня говорять з дітьми про почуття і потреби один одного, діти стають більш чутливими і відкритими, більш схильними розуміти точку зору один одного. Дитина в родині повинна бачити всю гамму людських почуттів і приміряти їх на себе: коли я роблю так, то мама злиться, а бабця здається втомленою і зараз до неї, напевно, не варто чіплятися із запитаннями. Тато розлючений – краще посиджу в кімнаті. Дитина повинна навчитися пристосовуватися до почуттів і стану інших членів родини.

2. Ставте питання про почуття, потреби і вибір.

v «Як ти себе почуваєш?»;

v «Чого б ти хотів (-ла)?»

v «Ти отримав те, що хотів?»;

v «Твій брат отримав те, що хотів?»;

v «Як ти думаєш, що він відчував?»;

v «Як ти думаєш в наступний раз варто чинити так само чи по-іншому?»;

v «Як можна вчинити в наступний раз?»;

v «До чого це може привести?».

Більше розмовляйте з дітьми і ставте їм запитання – після перегляду мультфільму, прочитаної книги, розказаної кимось історії: «Як ти думаєш, що він зараз відчуває? Що б ти відчував на його місці? Як би ти діяв, якби ми там опинилися?». Так звані «пригодницькі» запитання можна ставити дитині будь-коли.

3. Практикуйте навички позитивного спілкування

Хочете, щоб дитина розмовляла з вами більше? Або щоб вона спокійно розмовляла, а не кричала? Проаналізуйте те, як і з використанням яких слів ви ведете розмову: чи можете ви поранити словом, розкритикувати або засудити, навіть якщо мова йде не про ваших дітей? Якщо ви наочно демонструєте, яким негативним, грубим та зневажливим може бути ваше мовлення, дитина неодмінно наслідуватиме ваш негативний приклад.

Слухайте дитину, не перериваючи. Розмовляйте з нею з великою повагою й увагою. Таким чином ви навчите її аналогічно діяти й у ставленні до вас.

4. Показуйте приклад «Я- повідомлень».

«Я-повідомлення» – хороший прийом, що часто застерігає конфліктні ситуації та допомагає людям краще розуміти один одного. Дійсно, часто ми починаємо говорити за когось або на когось «Ти мене образив», «Ти завжди так поводишся», «Ми чекали тебе раніше». Такі звинувачення легко переростають в конфлікт, а от перехід з «Ти», на опис своїх почуттів, зазвичай пом’якшує ситуацію. «Мені не приємно чути такі слова», «Мені не подобається, коли за стіл сідають з брудними руками» або «Мене засмучує, коли ти запізнюєшся».

Добре також до Я-повідомлення додати пояснення своїх почуттів «Я хвилювалась за тебе, бо тебе довго не було», «Мені приємно, коли ти мені допомагаєш, бо удвох ми швидше та якісніше виконуємо усю роботу».

Правильним «Я-висловлювань» потрібно вчитися, перетворюючи їх у більшій мірі в м’які прохання і «Я-послання». «Я-послання» – форма м’якого прохання, обґрунтуванням якої є опис людиною свого стану. Наприклад: «Я хвилююся, тому що хочу прийти в гості вчасно, а ти не хочеш одягатися. Будь ласка взувайся швидше».

5. Казкотерапія як метод розвитку емоційного інтелекту

У казках в алегоричній формі порушуються важливі для дитячого світосприйняття питання. Протиставляється добро і зло, благородство і підлість, працьовитість і лінь. Частіше читайте казки. Слухаючи казки, дитина вчиться пізнавати світ і формувати свої цінності. Під час оповідання не забувайте про інтонацію та емоційну подачу. Розбір та обговорення казки з дитиною - обов'язкові.

6. Показуйте приклад соціальної поведінки.

Те, як батьки ставляться один до одного, стає прикладом для дітей.

Використовуйте це на благо своєї сім’ї: показуйте приклад поведінки, яку б ви хотіли бачити в своїх дітях. Важливо при цьому відчувати тепло і емпатію до дітей. Діти дивляться на інших, щоб дізнатися і навчитися, як відповідно чинити і взаємодіяти. Ви можете бути хорошим зразком для наслідування, приймаючи і оцінюючи чужі почуття, демонструючи розуміння і симпатію, коли хтось засмучений, роздратований, розчарований або потребує допомоги. Бути прикладом для наслідування треба в усіх повсякденних ситуаціях, свідком яких є ваша дитина. Тому уважно проаналізуйте все те, що ви щодня демонструєте їй своїм прикладом.

Наприклад, ви можете сказати чоловікові (дружині): «Залишилось одне яблуко, давай його розділимо».

Пригадайте про те, як ви кажете про своїх друзів, членів сім'ї, сусідів і навіть про себе. Посміхнулись би ви продавцю в магазині чи притримали би двері для сусіда в під'їзді? Ваша дитина вчиться ставитись до інших людей і різних установ, спостерігаючи за вашою поведінкою. Сюди входить і ваше ставлення до закладу дошкільної освіти, тому будьте мудрими й уважними, коли обговорюєте дітей з групи, її вихователів або адміністрацію закладу.

7. Висловлюйте підтримку

Коли дорослий висловлює задоволення від того, що робить дитина, це стимулює її продовжувати або робити нові спроби. Підтримуйте дітей, проявляючи емоції, за допомогою:

· окремих слів («цікаво», «акуратно», «прекрасно», «корисно», «продовжуй»);

· висловлювань («Пишаюся тобою», «Мені сподобалося, як ти це зробив», «Рада, що ти мені допоміг», «У тебе все прекрасно виходить», «Хвилююся за тебе»);

· дотиків (потріпати по плечу, дати «п'ять», обійняти дитину);

· спільних дій, фізичної співучасті (сидіти, стояти поруч з дитиною, грати з нею, слухати її);

· виразу обличчя (посмішка, кивок);

· спільних ігор та розваг (походи у дитячі розважальні центри, квести, театр тощо).

8. Розвивайте всі п'ять сенсорних відчуттів

Покажіть малюкові все різноманіття світу відчуттів і емоцій. Гра називається «Коробочки емоцій». Зберіть кілька предметів, що нагадують певне почуття, переживання, навик. Важко на словах пояснити дитині, що таке щастя, але можна спробувати його на смак, почути, як воно звучить або пахне. Дайте шматочок шоколаду, понюхати гілочку хвої, помацати пір'ячко, подзвеніть дзвіночком - і поспостерігайте, які емоції і асоціації виникнуть у малюка. Складіть предмети, що зачіпають різні сенсорні канали, але одні переживання, в коробку емоцій. Згодом, можна буде повторити гру, дозволивши дитині самій розсортувати предмети за своїми переживаннями.

Ігри та вправи для емоційного розвитку

Ефективними для розвитку емоційної сфери є ігри на розпізнавання емоцій. Матеріалом для них може, наприклад, бути набір з карток із фотографіями дітей або зображеннями обличь, що виражають різні емоції; ігри для планшетів та комп’ютерів, спрямовані на розпізнавання емоцій, тощо.

Корисними також є ігри на відгадування, зокрема різновиди шарад, та інші ігри на 3-8 осіб. Під час таких ігор дитина вчиться переказувати інформацію без допомоги мовлення — лише жестами й мімікою, а також контролювати власні емоції, аби привести свою команду до успіху.

Розвитку міміки дитини також сприяють вправи на копіювання. Копіювати можна тварин, членів родини, персонажів казок, мультфільмів тощо.

Для розвитку в дитини емпатії можна розповісти їй про тварин і рослини, що занесені до Червоної книги України, пояснити слово «браконьєр», розповісти про проблему бідності в деяких країнах світу тощо.

Поряд з інтелектуальним розвитком дитини дорослі мають приділяти увагу її емоційному розвитку. Саме від батьків дитина вчиться так чи так реагувати на події, переживати сум чи виражати свою радість й інші емоції. Пам’ятаймо, що розвиток емоційної сфери істотно залежить від оточення і того інформаційно-емоційного різноманіття, яке діти здатні почерпнути в ньому.

Джерело: https://www.pedrada.com.ua/article/2232-osoblivost-emotsynogo-rozvitku-dtey

Коментарi